Quote (Flameonix)
Это спорно т.к слово "волхв" часто приписывалось мудрецам, магам в разных верованиях/религиях но так как Вы сказали про славянских волхвов. По варианту писания слова "волсвы" это может указывать на поклонение богу Велесу. В историографии принято называть волхвами всех языческих жрецов у восточных славян.
Вообще Велес и является главным покровителем волхвов.. и не поклонение, а почитание - славяне не поклонялись - чтили (отступление 
)
Quote (kester)
Они называли себя слугами языческой богини Хары – характерниками.
Омг... 
о такой и не слышала...
Quote (kester)
Когда характерник напускает «ману», враги начинают рубить друг-друга.
соглашусь с термином "морок" 
Quote (wertexan)
Я все-таки больше склоняюсь к версии, что характерники были чем-то вроде аналога японских "ниндзя"
А ведь действительно, характерники ближе всего были именно к "нинзя" (называю только их, так как всем это слово точно известно) С 1659 по 1680 участвовал в 55 битвах и во всех был победителем... Верили, что он во время боя мог превращаться в хорта, волка, ястреба, или заклинать вражьи войска (то же насылание морока).
О Сирке писал А. Кащенко («Чи зміг би простий чоловік з такою невеликою купкою товариства самостійно, без чужої допомоги відбитись від далеко більшого і краще озброєного війська турецького і татарського, і більше 30 тисяч яничарів, мов баранів, вирізати між січовими курінями? А хто ж, як не характерник, зміг би вскочити з купкою товариства у самий Крим, кубло великої орди, поруйнувати його городи, вирятувати невільників, що зігнані туди з усіх земель, і взяти велику здобич?»)
А о смерти - в 1680 году возвращался с похода и заболел, свернул к своему селу Грушовка (ныне Ленинское, Днипропетровской обл.) :
У „Літописі” Самійла Величка читаємо: „...того ж літа, 1 серпня, преставився від цього життя в своїй пасіці Грушовці, похворівши певний час, славний кошовий отаман Іван Сірко... поховано його знаменито... з превеликою гарматною й мушкетною стрільбою і з великим жалем всього Низового війська. Бо це був справний і щасливий вождь, який з молодих літ аж до своєї старості ...не тільки значно воював за Крим і попалив в ньому деякі міста, але також погромлював у диких полях... численні татарські чамбули і відбивав полонений християнський ясир”.
Поховали Івана Дмитровича у селі Копулівка. 1967 року його перепоховали на іншому краю села, через те, що води Каховського водосховища наблизилися до могили. Прикро, але Сірко лежить у землі без голови: череп деякий час „мандрував” – до Москви в антропологічну лабораторію, до Нікополя, й нарешті опинився у Дніпропетровському історичному музеї. На хресті, що стояв на могилі Сірка, деякий час, був напис: „Хто буде сім років перед Великоднем виносити по три заполи на мою могилу, то буде мати таку силу, як я, і знатиме стільки, скільки я”. Саме тут варто звернутися до феномена „характерництва”. Майже всі козацькі гетьмани, кошові отамани і знамениті полковники були „характерниками” (серед них – Дмитро Байда-Вишневецький, Іван Підкова, Самійло Кішка, Северин Наливайко, Петро Сагайдачний, Максим Кривоніс, Дмитро Нечай і найбільший характерник із них – Іван Сірко). Це козаки, які володіли магією, – могли бачити майбутнє, події, що відбувалися за сотні кілометрів в інших краях, впливали на свідомість людей, лікували смертельні рани (навіть ставили на ноги мертвих!), знаходили скарби, виходили сухими з води („на Дніпрі войлок прокладуть і йдуть”). Офіційна церква звинувачувала „характерників” у чаклунстві.
Сучасник так писав про кошового: „Іван Сірко – превеликий колдун. Недарма його турки називали шайтаном”. Для воїнів ісламу, потурчених він і справді був лихим воїном...
Эх.. только на украинском языке есть инфа 
надо будет перевести
- Клан теневых волков 
